Ми розуміємо бідного Дональда Дака. Мати те саме ім’я, що й 47-й президент США, — це постійне випробування, яке виправдовує терапію або, як мінімум, зміну імені. Адже один — це буркотливий, але в кінцевому рахунку симпатичний каченя, а інший — ходячий парадокс, який переосмислив контури американського президентства. «Шериф апокаліпсису чи божевільний цар?» Весь його підхід, від особистого бренду до управління державою та зовнішньої політики, є послідовним вираженням стратегії, зосередженої на сприйнятті, повторенні та ігноруванні загальноприйнятих норм. Світ, який готується до війни після десятиліть відносного миру, залишається в невіданні, як Америка врешті-решт «прокинеться» від цієї «деконструкції» і що чекає на неї в майбутньому. Не забуваймо про вміле використання сприйняття, а не фактів, все на службі прагненню особистої влади, «не здатного відрізнити свої особисті інтереси від інтересів нації», як влучно висловився його колишній радник з національної безпеки Джон Болтон…