European-Security.com

Depuis plusieurs années, des experts gouvernementaux chevronnés continuent de s'interroger sur Donald Trump, non pas sur son honnêteté, sur sa politesse ou sur sa vertu, là-dessus, comme tout le monde, ils sont fixés sur le personnage. Leur interrogation concerne les facultés de l'homme et son sens de l'État en se demandant si l'homme est intelligent ou chaotique pas ? Pire encore, s'il ne serait pas une taupe russe tenue par quelque Kompromat à la Poutine, non sans se demander, enfin, si ce n'est pas lui, qui le manipule près de lui ? Pour ceux qui s'intéressent à ces questions fondfamentales, vu la puissance et le rôle des États-Unis dans la marche du monde, Donald Trump est assurément un leader dont l’efficacité repose sur une stratégie de déconstruction des normes, une communication simpliste et répétitive, et une exploitation habile de la perception plutôt que des faits, le tout au service d’une quête de pouvoir personnelle, « incapable de distinguer ses intérêts personnels de ceux de la Nation » comme l’a si bien dit John Bolton, son ancien Conseiller à la sécurité nationale.
Le texte de Todd leventhal est ce qu'il y a sans doute de mieux sur le sujet. Todd Leventahl a occupé pendant plus de trente ans de hautes responsabilités à Washington coordonnant les agences de renseignement US sur la désinformation stratégique mise en oeuvre par certains États totalitaires, comme la Russie, avant de diriger au Département d'État, jusqu'à récemment, le Counter-Misinformation Team.

Donald Trump's entire approach, from his personal brand to his governance and foreign policy, is a coherent expression of a strategy focused on perception, repetition, and a disregard for conventional norms. The world, preparing for war after decades of relative peace, is left to wonder how America will eventually « wake up » from this « deconstruction » and what the future holds. Not to forget a skillful exploitation of perception rather than facts, all in the service of a quest for personal power, ”unable to distinguish his personal interests from those of the nation, » as his former National Security Advisor John Bolton so aptly put it…

Ми розуміємо бідного Дональда Дака. Мати те саме ім’я, що й 47-й президент США, — це постійне випробування, яке виправдовує терапію або, як мінімум, зміну імені. Адже один — це буркотливий, але в кінцевому рахунку симпатичний каченя, а інший — ходячий парадокс, який переосмислив контури американського президентства. «Шериф апокаліпсису чи божевільний цар?» Весь його підхід, від особистого бренду до управління державою та зовнішньої політики, є послідовним вираженням стратегії, зосередженої на сприйнятті, повторенні та ігноруванні загальноприйнятих норм. Світ, який готується до війни після десятиліть відносного миру, залишається в невіданні, як Америка врешті-решт «прокинеться» від цієї «деконструкції» і що чекає на неї в майбутньому. Не забуваймо про вміле використання сприйняття, а не фактів, все на службі прагненню особистої влади, «не здатного відрізнити свої особисті інтереси від інтересів нації», як влучно висловився його колишній радник з національної безпеки Джон Болтон…

Man kann den armen Donald Duck gut verstehen. Seinen Vornamen mit dem 47. Präsidenten der Vereinigten Staaten zu teilen, ist eine ständige Tortur, die eine Therapie oder zumindest eine Änderung des Personenstands rechtfertigen würde. Denn während der eine eine jähzornige, aber im Grunde liebenswerte Ente ist, ist der andere ein wandelndes Paradoxon, das die Konturen der amerikanischen Präsidentschaft neu definiert hat. „Sheriff der Apokalypse oder Zar-Verrückter? ” Für seine Anhänger ist Donald Trump ein Führer, dessen Wirksamkeit auf einer Strategie der Dekonstruktion von Normen, einer simplen und repetitiven Kommunikation und einer geschickten Ausnutzung von Wahrnehmungen statt Fakten beruht, alles im Dienste seines Strebens nach persönlicher Macht, „unfähig, seine persönlichen Interessen von denen der Nation zu unterscheiden”, wie es John Bolton, sein ehemaliger nationaler Sicherheitsberater, so treffend formulierte…

We understand poor Donald Duck. Sharing his first name with the 47th president of the United States is a constant ordeal that would justify therapy or, at the very least, a change of name. Because while one is a grumpy but ultimately lovable duck, the other is a walking paradox who has redefined the contours of the American presidency. "Sheriff of the apocalypse or madman of the tsar? “ His entire approach, from his personal brand to his governance and foreign policy, is a coherent expression of a strategy focused on perception, repetition, and a disregard for conventional norms. The world, preparing for war after decades of relative peace, is left to wonder how America will eventually "wake up" from this "deconstruction" and what the future holds. Not to forget a skillful exploitation of perception rather than facts, all in the service of a quest for personal power, ”unable to distinguish his personal interests from those of the nation," as his former National Security Advisor John Bolton so aptly put it...