European-Security.com

Nominating Donald Trump for the Nobel Peace Prize is a magnificently bold move, almost as absurd as nominating Rocco Siffredi for the Nobel Prize for Virtue. The latter is unlikely to happen because, since 1968, it has not been possible to expand the categories. Greta Thunberg will therefore not be awarded the Nobel Prize for Environmental Activism either.

What if Donald Trump were to receive the Nobel Peace Prize? The very idea seems so magnificently audacious that one might, not without a touch of dark humor, compare it to awarding the adult film star Rocco Siffredi the Nobel Prize for virtue. And yet, looking past the initial satire, this deeply controversial candidacy raises profound and urgent questions for the entire world. It places the Norwegian Nobel committee before a monumental geopolitical dilemma, a true "Gordian choice" from which there is no easy escape. To award him the prize would be to legitimize a worldview many find alarming; to deny him would be to risk the unpredictable wrath of a volatile global leader. Hedy Belhassine explores the portrait of a president whose diplomacy is described as little more than "racket disguised as diplomacy," a brand of extortion so potent it would allegedly make Al Capone look like an amateur. For sure, there are growing concerns surrounding his cognitive capacities, which have led to a darkly comic scenario where European leaders are reportedly advised to manage him with flattery rather than facts. In this explosive context, an unexpected figure emerges as a potential key player: Melania Trump. Could she, in the manner of a modern-day Eleanor Roosevelt, become the quiet, stabilizing force behind an erratic presidency? Could she be the one to discreetly influence the destiny of Europe and Ukraine, saving them from what some fear could be a shameful and catastrophic sell-off?

Suggérer le Nobel de la Paix pour Donald Trump relève d’une audace magnifique, presque aussi saugrenue que de réclamer pour Rocco Siffredi le prix Nobel de vertu. Ce dernier a peu de chances de voir le jour car, depuis 1968, il n’est plus possible d’élargir les catégories. Greta Thunberg n’aura donc pas davantage le prix Nobel de l’environnement militant. Certes, l’aplomb, lui, ne connaît aucune limite, surtout quand les grands ego barbotent dans le marigot de la suffisance.
Saluons au passage l’ironie d’Alfred Nobel, bâti sur un empire de dynamite. Ce grand malheureux en amour a laissé un héritage pétri de contradictions explosives. On dit que pour se venger de deux rivaux mathématiciens qui charmèrent son épouse, un Allemand et un Français, il a banni les chiffres de son Panthéon, une rancune devenue institution. D’où la création de la Médaille Fields…
Le prix est censé récompenser « le plus grand bénéfice apporté à l’humanité ». On cherche encore celui de M. Trump, hormis son art du racket déguisé en diplomatie.[2] Sa maîtrise de l’extorsion et du deal foireux est telle, qu’elle ferait passer le bon vieil Al Capone pour un simple amateur en affaires.

Hedy Belhassine a été inspiré par cette audace sans limite émanant d’un mâle Alpha dont on ne sait toujours pas quel est le plus sénile des deux, le pauvre Biden voué aux gémonies ou Donald himself ! That is the question.

Ce que l’on sait avec certitude c’est que pour 2025, c’est rapé pour les candidatures. Reste 2026, raison pour laquelle l’ambassadrice US auprès de l’UNESCO dont la seule mission est de pousser cette candidature MAGA quittera ses fonctions le 1er janvier prochain après avoir remis « la lettre ». A la suite de quoi les États-Unis se retireront de l’organisation comme cela a été annoncé il y a deux mois.

На тлі кремлівського лідера американська дипломатія виглядає як «п'яний човен». Трагікомічним прикладом цього став саміт в Анкориджі. Дональд Трамп, який з дивною наївністю хвалився, що може зупинити війну за 24 години, потрапив у пастку, яку йому підготував Володимир Путін. Останній, холоднокровний стратег і прихильник «техніки салямі», що полягає в тому, щоб розчленувати свою жертву по шматочках, зумів скористатися марнославством і короткозорістю свого американського колеги. Репортаж Лори Мандевіль, спеціальної кореспондентки Figaro в Анкориджі, є одним з найкращих аналізів, що ілюструють цю «дипломатію приниження». Щоб краще зрозуміти мету, яку переслідує кремлівський стратег, варто прочитати статтю Лори Мандевіль і звернутися до аналізу Франсуази Том у Le Monde, який доповнює картину.[