European-Security.com

Avec Donald Trump, la politique est un spectacle dont il écrit le scénario chaque matin. Depuis son retour, le 47e président a confirmé sa réputation : s'attendre à tout, et surtout à son contraire. Entre des déclarations décousues depuis un Bureau Ovale aux allures de studio de télé-réalité, et ses tweets lâchés depuis son réseau social personnel – une forteresse sans contradiction –, le style est unique. Des tweets qui, par leur finesse, rappellent les flatulences de nos ânes corses après un repas trop riche en herbes du maquis. Dans ce climat, la question posée par Hedy Belhassine sur les chances de Trump au Nobel de la Paix semblait surréaliste. La réaction du comité norvégien, un communiqué glacial et sans équivoque, ne s'est pas fait attendre. Or, quelques jours plus tard, l'imposant porte-avions nucléaire USS Gerald Ford paradait en mer de Norvège. Fallait-il y voir un lien de cause à effet ? Une dizaine de lecteurs nous ont interpellés sur cette "coïncidence". La question méritait d'être examinée. Voici notre analyse.

What is the strategic significance of the USS Gerald R. Ford's deployment in the Norwegian Sea in August 2025? While stylistic differences exist between the Biden and Trump administrations, a fundamental continuity in American foreign policy—centered on military power projection and great power competition—persists. Joël-François Dumont dissects here Donald Trump's "Peace through Strength" doctrine, highlighting its transactional nature and his personal quest for the Nobel Peace Prize as a validation of his anti-liberal approach to international relations. Both Biden’s or Trmp’s administrations, despite radically different styles, consistently employ military power projection as a core instrument of U.S. foreign policy. The fundamental divergence lies in the objective of this power: Biden seeks to uphold the liberal multilateral order, while Trump aims to dismantle it for transactional, unilateral gains. The USS Gerald R. Ford thus serves as a potent symbol adaptable to two contrasting visions of global engagement, while addressing enduring strategic imperatives, particularly confronting Russia in the Arctic.

تقدم لور ماندفيل قمة أنكوراج، التي عقدت في 15 أغسطس 2025 بين الرئيس الأمريكي دونالد ترامب والرئيس الروسي فلاديمير بوتين، على أنها «تجسيد تراجيدي كوميدي» لفشل الدبلوماسية الأمريكية. فبدلاً من أن تكون مفاوضات، كانت «عملية نفسية روسية دقيقة التنفيذ» أسفرت عن «انتصار استراتيجي للكرملين وإذلال عميق للولايات المتحدة من صنع يديها». كشفت القمة عن «هيمنة سيد الكرملين الحاذق على «السفينة الثملة» للدبلوماسية الأمريكية»، حيث استخدم بوتين ترامب «كأداة في مسرحية لإذلال بلده». الرسالة الأساسية هي أن الولايات المتحدة، مدفوعة بغرور الرئيس وعدم كفاءته الاستراتيجية، أضفت دون قصد الشرعية على بوتين، وقوضت مصداقيتها، وعرضت النظام الأمني الأوروبي لخطر جسيم من خلال الضغط على أوكرانيا لقبول تنازلات إقليمية.

Szczyt w Anchorage, który odbył się 15 sierpnia 2025 r. między prezydentem USA Donaldem Trumpem a prezydentem Rosji Władimirem Putinem, został przedstawiony przez Laure Mandeville jako „tragikomiczna ilustracja” porażki dyplomacji amerykańskiej. Daleki od negocjacji, był to „skrupulatnie przeprowadzona rosyjska operacja psychologiczna”, która zakończyła się „strategicznym triumfem Kremla i głęboką, samowolną upokorzeniem Stanów Zjednoczonych”. Szczyt ujawnił „dominację wyrachowanego mistrza Kremla nad „pijacką łodzią” amerykańskiej dyplomacji”, w której Putin wykorzystał Trumpa jako „rekwizyt w dramacie upadku własnego kraju”. Głównym przesłaniem jest to, że Stany Zjednoczone, kierowane ego prezydenta i strategiczną niekompetencją, nieumyślnie legitymizowały Putina, podkopały własną wiarygodność i niebezpiecznie zagroziły europejskiemu porządkowi bezpieczeństwa, wywierając presję na Ukrainę, aby zgodziła się na ustępstwa terytorialne.

Саміт в Анкориджі, що відбувся 15 серпня 2025 року між президентом США Дональдом Трампом і президентом Росії Володимиром Путіним, Лора Мандевіль представляє як «трагікомічну ілюстрацію» дипломатичної поразки США. Це було далеко не переговори, а «ретельно спланована російська психологічна операція», що закінчилася «стратегічною перемогою Кремля і глибоким самоприниженням США». Саміт викрив «перевагу розважливого майстра Кремля над «п'яним човном» американської дипломатії», де Путін використовував Трампа як «реквізит у драмі приниження власної країни». Основний посил полягає в тому, що США, керовані президентським его та стратегічною некомпетентністю, ненавмисно легітимізували Путіна, підірвали власну авторитетність і небезпечно поставили під загрозу європейський безпековий порядок, тиснучи на Україну, щоб вона погодилася на територіальні поступки.